( переклад українською Petro Duzinkevich)
Дзюдо - бойове мистецтво і спортивне єдиноборство, створене 
японським педагогом Кано Дзігоро (1860-1938), на основі своєї спортивної школи Кодокан – “Будинок збагнення шляху”. Ця школа була відкрита в 1882 р. при храмі Ейсе в Токіо. Дата відкриття Кодокана ототожнюється з днем народження дзюдо.
Закоханий в японські традиції і разом з тим зосереджений модерніст, він прагнув з'єднати вимоги нового часу з історичним минулим. Термін «дзюдо» Кано трактував як «шлях краси», «м'який шлях». Вивчивши досконало відомі у той час стилі «джіу-джитсу», майстер виключив з цієї боротьби самі небезпечні удари, зробив дзюдо доступним, захоплюючим видом спорту. Нова ефективна система, позбавлена від вельми жорстких прийомів, виключала важкі каліцтва або смертельний результат.
Техніка класичного дзю-до підрозділяється на наступні розділи:
1) Розхитування (кудзуси), тобто підготовка до проведення основного прийому;
2) Кидки (наге-вадза) з положення стоячи (таті-вадза) і лежачи (сутемі-вадза). Стоячи - з переважним використанням рук (те-вадза), стегон (косі-вадза) або ніг (асі-вадза). Лежачи з положень на спині (масутемі-вадза) і на боку(екосутемі-вадза).
3) Захоплення (катаме-вадза) трьох видів:з утриманням (осае-вадза),
удушливі (сіме-вадза) і больові замки (кансецу-вадза).
4) Удари (ате-вадза) руками (уде-вадза) і ногами (асі-ате).
5) Володіння ножем, палицею, великим самурайським мечем; нині цей розділ практично забутий, оскільки після 1945 року він більше не вивчався, ні в школі, ні в поліції, ні в силах самооборони (як називають японську армію).
6) Прийоми реанімації (каппо-дзюцу) шляхом натиснень на певні точки людського тіла.
7) Ката, або комплекси формальних вправ, об'єднуючі базову техніку класичного дзю-до.
Цікаві факти:
Майстрам Кодокан, що досягли рівня "чорного поясу", ставилося в обов'язок вивчення традиційних способів надання першої допомоги при травмах. Способи ці мають мало загального з європейською медициною. Вони цілком і повністю засновані на теорії акупунктури, а точніше, акупрессури, частково запозиченої з континенту наставниками старих шкіл дзю-дзюцу. В Японії різні методи реанімації людини, що знаходиться в шоковому стані, одержали назву "каппо" - від слів "кацу" ("пожвавити") і "хо" ("спосіб").
В старі часи способи каппо трималися в строгому секреті. Цілком природно, що людина, що одержала уявлення про найсприйнятливіші точки тіла, могла використовувати свої пізнання не тільки для лікування. Освоєння каппо завжди йшло паралельно з освоєнням агресивної системи саппо (поразка уразливих точок, що впливають на життєві центри), нині напівзабутої і в спортивній боротьбі, зрозуміло, не використовуються. Це і пояснює вимогу Кано залучати до каппо лише спортсменів високого класу, що досягли помітних успіхів в області духовного самоудосконалення.
